Де вітер хилить синяву,
немов атланти на посту, –
слова заковані в кришталь
і погляд гострий в світлу даль.
На північ – південь, захід – схід:
від Дону й до Карпатських гір, –
чарівну землю дав нам Бог,
від батька, матері – любов.
Прикордонники ми - України сини -
спадкоємці козацької слави;
сонце в очі чи сніг,
в день блакитний і в ніч,
бережемо ми гідність держави!
Де вітер хилить синяву,
сини Вкраїни на посту:
хай піт з чола, немов ріка,
не скоїть зла лиха рука!
На суші, в морі, у портах –
де сяє України стяг,
присязі вірні назавжди
готові в бій щодня іти.
Прикордонники ми - України сини -
спадкоємці козацької слави;
сонце в очі чи сніг,
в день блакитний і в ніч,
бережемо ми гідність держави!
У першому варіанті цей твір мав назву
“Прикордонні війська” з таким приспівом:“Прикордонні війська - непорушна стіна
спадкоємців козацької слави;
сонце в очі чи сніг,
в день блакитний і в ніч,
прикордонні війська на святих рубежах
бережуть честь і гідність держави.”
Надіюсь, що в Україні будуть таки створені
Прикордонні війська. Тепер є тільки Прикордонна служба.
Опубліковано: З Україною в серці... (Літературний альманах). –
Хмельницький: Вид. Стасюк Л.С, 2018. 216 с. – С. 121.