а уяви вокзал, вокзал і ніч
ти тут зійдеш на станції
вагони та квитанції
і небо, небо спалене
по сурмам тихої жалі
здавалось все повернеться
повернеться, як вернуть журавлі
от бачиш там також горить вогонь
колись там були спогади
тепер та тільки здогади
і я, і небо спалене
за обрієм нова земля
там зовсім інші люди
там зовсім інша ти і інший я
лиш йди і не падай лиш йди і не згадуй
лиш речі на станції ти не забудь...
цей світ не розгадуй, цей світ не розгадуй
цей світ не іде кудись, куди-небудь
хоч крила заковані, небо розколене
я не повернусь назад ні на мить
здавалося усе це було дароване
здавалось що пісня ця завжди звучить
ти чуєш? кличуть нас оті моря
там небо як розколене
там сонце намальване
там сумно, як без матері
там будуть ще нові міста
ну зовсім не такі я наші
там інші вірші іншого листа
я знов втечу із вирію, от так
я крилами розкинуся
і ще живим прикинуся
щоб думали, щоб знали ви
що це не я, що я не зміг
що я кудись далеко
туди де серед осені вже сніг
