Давай втечемо, рідна, хоч на днину
Від бур’яну, картоплі та жуків
У зовсім ще несходжену країну,
Де кожному луна щасливий спів!
Давай втечемо, рідна, ненадовго,
Від сіна, від полови, від коси,
Від клопотів, невдачі, сміху злого,
Від "доброти" зустрічної оси.
Давай втечемо, рідна, хоч на хвильку,
Забудемо всі болі та жалі...
Лише б удвох побути нам – і тільки –
У світлій і незвіданій землі.
Нехай вона близенько десь нам буде:
За пагорбом, де сонечко сіда, –
Там не ступали з клопотами люди,
Там жебонить цілющая вода,
Там квіти, моя рідна, лиш для тебе,
Для тебе там співають солов’ї –
Тож нам на мить усе покинуть треба,
У мріях дременути в ті краї...