Присвята:ведмежатку
Певно, я й справді зобов’язаний поясненням, докладним та поспільним, – бо інакше, бачу, вже ніхто не зрозуміє, «про що я». Ну звичайно ж, про День Перемоги, про що балакають совки? Надто швидко він настав, не встигли й отямитись. Ще не встигли поховати усіх загиблих, ще ніхто не здогадався рахувати їх купою – сотнями, а Перемога вже прийшла. Ото ж не встиг і я помітити ані жаху, ані обурення, ані скорботи. Вже через кілька днів після трагедії переважав зовсім інший настрій, інші думки – про Януковича, про асоціацію, про Юлю, потім про Крим, про Схід, імператора Пу… Скоромовкою проговоривши подяку героям, люди знов повертались до свого, до нагального. Дякую хоч за те, що не розділяли жертви на «своїх» і «чужих»; з того та іншого боку звучало те саме, і майже тими ж словами: мовляв, вони знали, на що йшли. Жодної спроби схаменутися, жодного натяку на питання: «як це могло статися?» – бо всі ж бачили, як воно сталося. Та й щирим словом кажучи, усі наперед знали, до чого воно йде. Мабуть, це важко, сказати уголос – а таки справді важко – що ми морально збанкрутіла спільнота, ми нація, яка зганьбила себе перед усім світом гріхом навмисного братовбивства. Але коли промовляєш таке навіть мовчки, тихо-тихо, неможливо ж радіти; не буває таких перемог. Неможливо взагалі думати ані про що інше серйозне.
Є така максима: кожна нація гідна своїх правителів. Певно, і я, совчара, вартий можновладдя Брежнєва, Андропова… і Горбачова. Проте не переймаюсь. Бо бачу, що може бути гірше, значно гірше. Марно було б і сподіватись чогось іншого від попсофільного пубертату, але ж, мої однолітки, виховані зовсім іншим суспільством, – у якому ницість та жорстокість ховались від наших очей, – як же ми здичавіли, гай-гай! З моєї совкової точки зору, загибель людей, що сталася у лютому, – єдине суттєве, що тоді сталося на Україні, та й не лише тоді, у лютому. У цьому сторіччі не сталося нічого більш суттєвого та нагального. І доки ми цього не розуміємо, трагедія продовжується щодня – трагедія нашої історії(*). Усі останні двадцять два роки ми, хоч які знужденні, принижені та зневірені, хоч уже і втративши надію, мали право сподіватись. Іще була у нас підстава пишатися Україною, і ми могли спокійно дивитись один одному у вічі.
…А ще, коли хтось і додавав декілька слів до свого «соррі», то це зазвичай було: «А винних ми обов’язково знайдемо, знайдемо і покараємо». Та чий же це обов’язок, знайти та покарати винних – хіба це не справа честі тих верховод, що привели людей на Майдан, під кулі? Хіба не їм належить зараз влада, обов’язок і можливість знайти злочинців, скоївших таке зло серед білого дня, на очах мільйонів? Не виникли ж ці нелюди з повітря і не в повітрі ж розчинились? Можливо, це і занадто суворо – висувати перед політиками та владниками вимоги честі, але ж є інші мотиви: у них наразі вибори. Хіба це не є вагомий мотив знайти і покарати паліїв та снайперів Майдану – тих, чиї злочини, власне, і забезпечили перемогу теперішнім кандидатам у президенти? Хоча б задля того, аби довести свою непричетність; точно з’ясувати, що справді «ніхто цього не хотів і не сподівався», що воно саме так вийшло. Бо що ж скажуть виборці? Але здається, що виборці нічого не скажуть. У тому й справа, що, здається, усім байдуже, якою ціною здобуто перемогу. Головне – результат.
Якою ціною? Ось ви кажете – або вам кажуть: «Невже люди загинули марно? Не хочу так думати». Мені теж важко слухати такі відповіді і особливо такі запитання. З погляду радянської – і будь-якої цивілізованої – людини не буває такої ціни, щоби гендлювати людським життям, чи то марно, чи то із зиском. І не кажіть мені, совку, що «вони загинули за Україну», бо не потрібна була Україні загибель тих людей – хіба ж вона не мати?
2014
(*) http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499144
Вы знаете Ник. а ведь за спокойные времена Брежнева, Андропова и Горбачева(о которых я тоже сегодня вспоминаю с ностальгией)было заплачено не сотнями,а миллионами жизней. неужели Вы, умный человек забыли,что в этой жизни у всего есть своя цена? и ни мы это придумали и отменить это мы не в состоянии. вспомните Ленина,"если для победы мировой революции понадобится жизни 90 процентов населения,то мы на это согласны" или что то в этом
роде,дословно уже не вспомню. этот мир Ник никогда
не был ни добрым,ни совершенным,а уж тем паче человек. и не наша в этом вина,мы такие,какими созданы.а те,кто пришел на смену изгнанной власти врядли окажутся хуже,чем сумасшедший плебей и его воровская клика,давайте подождем,ничего не бывает зря в этом мире - закон причины и следствия. а о погибших скорбят все нормальные люди,не стоит на этом спекулировать.
Ник.С.Пичугин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я не о мире, я о людях. Для людей 2спокойные" времена были прежде всего добрыми и моральными. Не потому, что такая власть! А потому, что такова приода человека: в отсутствие непреодолимого давления зла человек становится человечным. Зло Брежнева и Андропова было преодолимым. И страшная цена за спокойные времена 2для этого человека, для советского человека, уже была неприемлемой в принципе. Современная мне мораль уже довлела максиме Карамазова: "Все счастливое будуще всего человечества не стоит одной слезы ребенка".
Я не спекулирую на горе, Владимир. Я вижу, что люди не сопротивляются злу и от этого дичают. Я призываю опомниться.
И даже Ленин при всей его классовой морали, при всей жестокости того времени не мог дойти до таких слов, которые Вы процитировали.
И в заключение еще одна максима: "Нет подвигов, в которых никто не виноват" (Л. Линькова)
Спасибо огромное за статью!
Знаете, когда узнали про убийства безоружных людей в феврале снайперами, было больно очень, душили слёзы - почему? кто? как посмели? людей? живых? за что?..Ведь всегда можно договориться. Почти разу нашлись ответы - убила власть. Появилась ненависть и чувство, что люди "воевали", "отстаивали правду" и за это погибли.
Когда в мае вся страна в прямом эфире увидела зверства в Одессе у многих ненависть умерла, а родилось чувство, не знаю как правильно сказать, чувство - "я это никогда не забуду". Это, наверное, пострашнее ненависти. И оно родилось не только в Одессе...
Царствие небесное всем погибшим!
Добра и мира живущим!
Ник.С.Пичугин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нормальная человеческая реакция на ненормальные. нечеловеческие обстоятельства. Я наблюдал это состояние... грогги только в первые дни после снайперов. А на сайте - вобще не встречал. Личные дела, бытовые заботы - это, как говорится, святое, тут нас ничем не перешибешь. Но если на минуточку отвлечься на общественую жизнь, о чем еще можно думать, кроме: "Как мы допустили? Кто виноват? Что будет дальше?"
тих верховод, що привели людей на Майдан, під кулі? - чиж ви забули, що ніякі верховоди, нарід під кулі не вели? Що ті кулі нарід сам на себе прийняв, честь йому й слава?..