Ця сірая днина із чистого жалю –
Зі щирого суму та сивого квіту…
Окреслені так вже народів скрижалі,
Що арії болі збирають по світу,
Що аріям треба сльозу проливати
Над попелом згарищ святої святині…
Якби ж було знати!.. Якби ж було знати,
Що цілу державу розтерзують нині!
Розтерзують душу, осміюють мову,
Зі скрині крадучи останню хлібину,
Ще й злодії в хату сповзаються знову,
Щоб ніж найгостріший вштрикнути у спину,
І клясти за слово, дароване небом,
Колиску рубати та рвати на шмаття…
Хіба оце правда? Хіба ж отак треба,
Коли за копійку вбиваються браття?..
Ох, сірий мій жалю! Ох, сивая днина!
У променях сонця – розпечена криця…
Не руште, сліпці, мою древню країну –
За душі окрадені Богу моліться!
