жінка із чорним волоссям, як нафта добута в Еміратах,
завжди дивилась на мене, наче на загадкового пірата,
коли ходили напівпустими вулицями нашого міста
інколи у супроводі криків молодого активіста,
стрічаючи підпитих дідів, невдах поетів,
знаєш, каже вона, не тримай від мене секретів
розповідай мені про все і усюди
як то повинні робити нормальні люди,
про листя з очей і холодні кавові ранки,
про вічність речей, що блукають мов емігранти,
про наші товсті словники, придумані спільні знаки,
про нашу країну у межах цієї кімнати,
і світло пантеону її обличчя
переслідує у цих стінах мене одвічно
послухай, кажу, люба, послухай,
ми могли б жити з тобою у північній Англії
будувати замки, пиячити озерами й дощами,
чи перебратись у південну Німеччину
боротись зі своїими страхами,
рано чи піздно я повернусь скласти топографію твого тіла,
аби ти нарешті мене зрозуміла,
що інколи таке трапляється
люди розходяться і знов повертаються,
і прозоре небо білою бородою нахилиться до наших вух,
і забутих будинків старий невідомий дух
зведе наші погляди, як зводять мости над рікою,
тоді піду я до тебе, як греки пішли на Трою
і якщо я давно не писав для тебе віршІв
лишень тому, що зі сточених моїх олівців
крапає нафта, миттєво перетворюючись у волосся
