Троє червоних яблук винесла
З того тьмотемного льоху
І без слів мені в руки тицьнула
Троє червоних яблук,
Що палали під цвітом яблунь…
(І.Драч)
́
Обійстя бабусі. Бажаю їй миру:
Вона повернулась до рідної хати,
Мов пташка, покинула доньки квартиру –
І все тут їй рідне, і все тут їй свято.
Додому вернулась – тут дихати краще,
Тут стіни і вікна не грають мовчанку,
Хоч біль добива немов камінь із пращі,
Хоча самота́ загляда крізь фіранки.
Бач, яблуні квітом вдяглися нівроку…
Воюють на сході – і більшає болі…
Без страху село не ступає і кроку,
І сиплять розмови до серденька солі.
«Зі святом, бабусю, – я їй промовляю, –
Віта Вас Держава, і – я , і – селяни!
Хай миром весна нам приходить до краю:
Під прапором рідним без війн і обману!
Нехай до ста літ колоситься Вам нива
Під небом блакитним та лагідним сонцем –
Отож не хворійте і будьте щаслива
Хай пісню співають Вам стіни й віконця!»
Сльозина до рук шкарубких покотилась –
І щастям, і болем пішла у хатину…
О, Матінко Божа! О, Божая милість,
Бабуся дарунок несла за хвилину:
Червоних, мов жар, двоє яблук-циганок,
Мов двоє сердець, немов маківки-квіти,
Із темної хати в заквітчаний ранок –
Як День Перемоги Вітчизні і світу.
«Візьми – і згадай мого діда, синочку,
Війна його тіло колись шматувала,
Йому берегла вишива́ну сорочку,
Що прийде додому я вірила-знала…
Мені він казав, що війни більш не буде…
Пішов за моріг – я сама-самоти́на…
Згадай же слова його, синку, повсюди,
Що в єдності нашій могутня країна,
Що лише з любові любов виростає,
Що в злагоді коні виорюють ниву …
Лиш миром і квітом весна хай вітає,
Хай пісню Вкраїна співає щасливу!»
