«Ми молодість тверду і кучеряву
Складаємо, мов прапор, на лафетах…»
(Богдан-Ігор Антонич)
Наче мисливець вистежую слід хижака.
У землю засіюю гільзи замість зерна.
Нащадок спокійних і добрих селян
Я нині козак – у руках скоростріл-ятаган.
Я нині стріляю, собі обираю двоногу мішень,
Я нині як вітер минаю дороги стооких ночей,
Мій степ наче рана і спрагла пошерхла земля,
І пестить обличчя, як ніжна коханка, трава-ковила,
Тому, що інакше не можу – інакше пітьма,
Тому, що свободу віддати не маю я прав,
Тому, що мій край окупант чобітьми розтоптав.
Думаю, двонога мішень має купку двійників, тому майже не мішень. Треба себе змінювати, то й світ навколо нас зміниться. Тобто я не вас маю на увазі, а суспільство, яке страждає від "мішені", вцілому.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це, власне, найважче.... Особливо коли війна вже йде...
