Він розказує завше мені про квітень, коли помирає весна.
Їй доводиться міцно боротись за те, аби жити довше...
Він встромляв в тіло її слова
Цвяхами
Й відлигою лилася кров по моїм щокам.
Як сказати, мій друже, що ти вже давно забув куди йшов,
Тоді коли все частіше й частіше говориш про це?!
Що з твоїми дорогами вчора стряслось, бо так гучно усі кричали?
А ти все пишеш...
Як поет наливає собі натхнення в стакан. О, ні зараз не та доба,
Натхнення десь пало в якійсь... у невдалих війнах - хтось багато писав
Вкотре, засуваючи руки в вогонь,
Думаючи не згориш, шкіра лише прихисток для кісток......
.......ти захист серед моїх зізнань,
А я благаюче
Не читай мені більше
Свою любов нехай заливає сльозами, кожна із літер,
Які, ртуттю розмножуються в твоїй голові...
Дай спокій всім римам, вже час -
Авіарейси, квитки, чужі очі...
Будеш писати мені тоді, як всі про тебе забудуть.
Так бракує весни,
коли вона помирає
...останній подих її без твоїх швидкоплинних віршів.