Ніщо, здавалося, не віщувало лиха
Хоч знали що годуємо царів
Але гадали, що мине це тихо
Та плід повстання нашого дозрів
Той цар вважав що "наша хата скраю"
І ми терпіти будемо завжди
Але ж рабів до Раю не пускають
А він не чув наближення біди
Багаття з шин було йому як пекло
А гнів народу ширився і ріс
Хоч пси і нападати щойно смеркло
І закатованих вивозили у ліс...
Принижували голим на морозі
Але не знали що душа кріпка
Що мужність пращурів живе у серці досі
У сина України - козака!
Кат скаженів: "як це посміло бидло
Повстати проти нас своїх царів?!.."
Душа кричала як несли загиблих
Лились ріками сльози матерів...
Та не зламались, втримались, не здались!
І кат кривавий з жаху затремтів
Та й дременув до тих, що називались
Братами нам, хоч згірше ворогів.
Його зустрів місцевий "амператор"
І швидко розпалив вогонь війни
Себе Месією вважає він, проклятий
А на даху кривава зірка Сатани!
І його вірні зомбі-посіпаки
Чумою розповзлись серед людей
Лютують, мов скаженії собаки
Ховаючись за спинами дітей!
Та не радійте, кляті супостати
Тепер ми не здамось і поготів
І в Україні запанує волі свято
І назавжди позбудемось катів!!!