Нам би краще кусати одне одного.
Падати вниз, опускатись на коліна,
стягувати одяг, кидати в кутки кімнат.
Стогнати від болю, емоцій, думок,
диму з вулиці, алкоголю і трепету.
Від запахів і замкнутих кіл. Вірніше,
не зовсім кіл. Маятникових, скоріше,
траекторій.
Краще би послати все нах і як діти
ховатись одне в одному від світу.
Забувати імена, плутатись у ногах,
ніяковіти і засинати міцно і виснажено.
А не читати Фройда і Фрая
у замкнутись зсередини просторах.
