Подібно до механізму парасольки,
Але в протилежності до її принципу і завдань
Відкривається і закривається моє серце.
Сонце, на небі ні хмаринки – і пуф
Я розплескуюсь всіма барвами
На проміннях вспокоєння і вмиротвореності,
Приймаю чужі біди, готова віддавати себе
По кусочку кожному чи цілком одному…
Парасолька наче сито – просіює
Впускає інформацію, людей
До мого світу сонця під парасолею.
Дощ, сльозами омивається світ,
Моя парасолька закрита на всі защіпки.
Дощ по тілу й душі.
Нікому, нічого, ніколи.
Я сама в собі
Закрита.
Та більшість часу парасолька в шафі
На гачку – ні сонця, ні дощу,
Захмареність,
Закрито-відкрито-медитативний стан,
Аналіз життя перед наступним дощем
Чи сонячним запамороченням.
Висить у шафі …
парасолі, серця, люди... - ми часто залишаємо це в шафі непотрібних речей в надії на те, що вони будуть чекати нас там; і от нас стукає, що треба було б глянути в шафу... а там - пусто.
я закохався в цю поезію
Yana Тymur відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я вже то казав
!
