Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ана Захмарна: Не треба мене жаліти - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Валерій Голуб, 06.04.2014 - 20:55
Добре, хоч і трохи жорсткувато. І в мене є про Сізіфа. Правда, в трохи іншому плані: Сходження Я на вершину камінь знов кочу. А він зривається – і вниз у хмарі пилу. Навколішки тягну я вічну брилу. - Вже недалечко – вітру шепочу. Яке тут небо! Погляд не одірвеш На рубежі останнього кидка... ...Зірвався й цей. І з гуркотом – у прірву. А щоб ти в землю вріс там сторчака! А там, внизу, де музика і танці, Безжурний світ снує свої стежки. Кричать: Сізіфе, кинь! Даремна праця! Облиш ті непотрібні іграшки! Я не Сізіф. Та я його нащадок. До Світла мій упертий вічний рух. Зі мною дар, залишений у спадок, І цей призвідник – невгамовний дух. І догори – а, значить, у грядуще, Горну слова незвершених томів. І тих, що не читають нині сущі, І тих, що написати не зумів. Я сам звалив цю ношу на рамена, І мушу до кінця її нести. У цім труді покладено на мене Знайти Слова. І Ближнього спасти. Ана Захмарна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваш вірш надзвичайно майстерний і набагато глобальніший тематично!!! А в мене - віршик, така собі колючка, Ви влучно зауважили |
|
|