Пам'яті А. В. ТаранаУсе для матері –
хоч безнадійно мало –
моя, з росинками поезії, піала.
(А. Таран. "Роса вдячності")
Вже березень заплакав за вікном,
Шкребоче скло галузочкою клена –
Туман і дощ, прощаючись зі сном,
Все ж відняли дороги всі у мене.
А я прошу у них лише одну:
Ту сокровенну, що до Миропілля –
У юності розкрилену весну
Я міг би повернутись на дозвілля.
Щоб стежкою пробігти босоніж,
В піалу назбирати вірші-роси –
Усе для мами… Пам'ять, немов ніж,
І думки-згадки, наче злющі оси,
Мене кусають, ріжуть і печуть,
Що у житті доріг пройшов ще мало,
Що може мій не той життєвий путь,
І що роси не сповнена піала!
А я збираю, мамо, й не одну –
І скільки сили, буду ще збирати
Поезію для тебе осяйну,
Хоч безнадійно мало тої плати...
А березень все квилить за вікном,
А вічність розрива бруньки кленові…
До тебе я приїду все одно –
Знайду для тебе, мамо, роси нові.
