Спостерігати б нам, як просинається земля,
весняним теплим дощиком полита,
вдивлятися, як зеленню вкриваються поля,
як радісно дзвенить ростками жито.
Нам би співати про кохання навесні,
про те, як гарно пахне свіжа м`ята,
вслухатись в музику й поезію землі,
та не дає нам вільно дихати війна проклята.
Страшне чудовисько дістало свою зброю,
топче лавандовий наш, персиковий Крим.
Сумну готує участь нам з тобою,
та знай, вернешся, «брате» ,ти ні з чим.
Бо тут шумить чуже для тебе море,
господарем не бути тобі тут.
Наша біда – чуже для тебе горе,
А радість наша – як важкий хомут.
Тобі не вдасться вкласти світові у вуха
заявами, брехнею, що сама
моя земля покірно йде до тебе в руки,
мовби ніякого втручання тут нема.
Не поспішай наносити на мапу зміни
і обіцяти півдню й сходу рай,
бо непорушні України стіни
і ми захистимо свій рідний край.
Народ мій стільки виніс болю й горя знає,
і стільки зараз в нього духу й сил,
що страху він уже ніякого не має
і, якщо треба, чітко зреагує на посил.
Страху немає, і ненависті теж, є бажання, щоб російський народ проснувся і побачив свій стан, дійсний, а не у викривленому дзеркалі, яке перед ним поставили вправні політологи
TatyanaMir відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
