Галявина сумного протиріччя
Заховані обличчя поцвіли
Коли такі відвернуті узбіччя
Нового кисню в груди надали
Стою. Марнію. Збуджую питання
Велика насолода помилки
Коли мої чутливі поривання
Від часу напирають на кілки
Твого беззаперечного контролю
Тримати відстань наче повідок
Коли мені мов сотням богомолів
Посмертний лиш сприймається урок
То з’їж мене . Не жалуй на турботи
Хоч так звільнюсь і змирюся на вік
Коли такі приречені чесноти
Зуміє відтворити чоловік
І згаснути. В минуле. Де все тихо
Де час немов прихильний до зіниць
Коли байдуже непочуте лихо
І тіло не тяжіє до дурниць
Отож бо. Не тяжіє. Протиріччя
Мов скоєння і кара водночас
Коли четверте згаєне півріччя
Я мрію возз’єднатися у Нас
чітко і довершено
