У Гур’єві-містечку я на вулиці
підняв свіжу вербову палицю
i привіз її в укріплення, і на
гарнізонному городі вштрикнув
її в землю…
Т.Шевченко. 3 листа до М.Осипова
Встають над Каспієм замріяні світанки,
І сонечко сміється над горами,
Підходить до старезної землянки
І Форт-Шевченко пестить промінцями.
Верба столітня сонце переймає,
І кожна гілочка до променів бринить:
"Візьміть мене із вітром-гілкограєм
Торкнутися Вкраїни хоч на мить!
Побачить хочу сивого Славуту
І гору, де поет мій спочива, –
Мені співав він у хвилину люту,
Сльозу-журу вливаючи в слова.
Із Гур’єва привіз мене, гілляку,
Немов солдатську доленьку лукаву,
Плекав на побережжі Мангишлаку,
Де розляглися гори Каратау.
Мені ніс воду, як варнак до груші,
Спокутуючи кару без вини:
Варнак вбивав –Тарас писав лиш вірші
Про вільні села, ниви і лани.
Вглядавсь поет в киргизів і казахів,
І байгушам дзвеніла його ліра
Про закріпачених нещасних бідолахів,
Про козаків, про волю i батира...
Йому шептала я про покритку Оксану,
Про "Наймичку", "Художника", "Близнят"
Та про сім’ю, щасливу i жадану,
Де чути будуть "дружба", "мир" і "брат".
Отож візьміть побачити Вкраїну
Хоч насінинку з гілочок моїх –
Я в насінинці піснею полину
До берегів Славутича святих...
