До Злодія Крадій примчав:
«Рятуй мене чимшвидше, друже:
Забрали в мене, що я крав
Та ще й хотіли бити дуже!
Хотіли взяти за штани,
Щоб заточити у в’язницю –
Та поперхнулися вони:
Тобі цілую я правицю!
Піди ж, мій друже, в отой край,
Де крав і краденим ділився,
І всіх тих дурнів покарай,
Щоб сльози з кров’ю там лилися,
Щоб всі прохали – і не раз
Мене вертатися до хати,
А я платитиму ввесь час –
І скільки скажеш буде плати…
«Оце так щастя підвалило!»-
Радіє Злодій та кепкує:
«Піду, бо маю хіть та силу –
Як не поб’ю, то пограбую!
А тебе як не схочуть люди –
То їх і діло, їх і право,
Мені ж хоч як пожива буде –
Та й погуляю там на славу…»
Це вся історія, хлоп’ята!
Така мораль у час розпуки:
Від крадіїв пустіє хата,
А злодії вже гріють руки.