Так дивно, але як швидко
Із пам'яті зникли миті,
Які наче просто вчора
Сльозами були омиті.
А зараз ці сльози не болю,
Вони просто сум від світу,
Що кинув мене до звірів,
З тонкої тканини звиту.
І хочу тримати в серці
Ці спогади, наче казку.
Та в казки кінець поганий,
Бодай не було б розв'язки.
Я хочу забути й зникнуть
Разом з цим розчаруванням.
Мене не втішають діти,
Навіть успішним начанням.
Триматись, додати заліза
До стержня свого із шовку,
І, хай там яка буде криза,
Добитись від себе толку!
