На Землі люди втрачають душі,
Почала безодня снувати нитки.
Тонка лінія між світами,
Вже дається нам всім взнаки.
Вже давно немає гармонії,
Загубили у віках її.
Свої голови прибрали коронами,
Та не від Бога у нас вони.
Людські душі заросли пиріями
Й не протоптати стежки до них.
Найцінніше що є під ногами,
Найзлорадніше в троні сидить.
Ми не раз задаємося думками,
Все для чого нам і за що?
Та все на яву перед нами,
Ми і є причина всього.
Сіючи щодня ненависть,
Цим породжуєм вічне зло.
І своїми кровавими руками
Надіваєм собі ярмо.
Бумерангу закон ще діє,
Не відмінить ніхто його.
Хоча у всіх жевріє надія,
Що розплата не прийде його.
