Пронеслися вічністю століття,
А Твоє пророче слово розквіта,
Бо приречене воно на довголіття,
Бо у ньому б’ється вся Твоя душа.
В кожній думці відголос епохи,
Що гряде у наш космічний час.
Патріархом став живого слова
І воно сьогодні гріє нас.
Розкидала Україна – мати
Своїх діток наче зозулят.
Не одна десь на чужині плаче
«Катерина» із сучасного села .
Як пани мораль колись ганьбили,
Так тепер забули про мораль.
Де ж поділись Україно сили ?
Де сім’я , де діти,де той рай?
Якби зміг збудитися Тарасе
І поглянути на рідний нарід свій,
Хоч не панщина,та правлять нами «боси»,
Хоч не рабство,та не вільний він.
Як же хочеться повірити у слово,
Що настануть кращі ще віки,
Що кумири щезнуть,як полова…
Що в сім ′ї ростимуть малюки.
Серце б’ється ,наче птах в полоні,
Коли діти маму виглядають,
А вона, як «Катерина» за кордоном
В пана кращу долю заробляє.
Вічний в слові і живий душею
Мій Тарасе ,Ти до неба ближче,
Помолись за нашу Україну ,
Щоби Бог її недолю знищив.
15.01.2014р.
заходьте ,буду рада 
зворушливо
