Години йдуть, а час тихенько плине
І бачу в погляді дорослий з́ір.
Із кожним днем чудова думка лине
У дивний обрій - обрій почуттів.
Чи можеш ти поглянути на хвильку
На свій годинник, що невтомно так,
Веде собі маленьку стрілку.
І обертами провертає час.
Чи завжди так було, що ми маленькі?
Що день іде, неначе довга ніч
І що годує після школи ненька,
І сонце влітку жарить наче піч.
Чи помічав ти зараз, що дорослий?
Що сонце влітку, а узимку - сніг.
Що матінка вкладає постіль,
А ти і досі не збиваєш ніг.
Забув про плани, мрії на майбутнє,
Про те, що на роботу вже пора.
Ти досі пам'ятаєш рідну осінь,
Як листячко збирала дітвора.
І де ж ти зараз, хто ти, і що робиш?
І чи домігся успіху життя?
Ти полінився, але, що поробиш?
Тепер не має мрій, лиш забуття..