Про що ми промовчали. Або Яких листiв не надсилають
"Хороша моя, ... хоча ні, тепер уже, мабуть, варто просто по-імені. Я часто хочу написати тобі і розказати як провів день, хоча жоден з них тепер не відрізняється один від одного. Ти знаєш, я гублюсь у безодні власних думок. Я часто малюю стіну, за якою залишаю все погане, що з нами було, а з протилежного боку малюю тебе, себе і нашу вічність, по яку ти так мріяла. Я пам'ятаю все, що нас поєднювало і розумію: так не повинно бути. Я переслуховую пісні, які тобі так подобались і в мене в середині все німіє. Так багато є речей, про які хочеться тобі розповісти... але ти, мабуть, навіть не хочеш згадувати про такого, як я." (30.03.13)
"Рідненький... Якби ж ти знав, як я сумую за тобою... Якби ж ти знав, як мені тебе не вистачає...
Іноді мені хочеться назавжди залишитись у світі своїх снів. Там все по-іншому. Там ти завжди поруч. Буває, мені так потрібно з кимось поговорити... А потім розумію: "Ні, не з кимось, а з тобою". Є так багато людей, з якими я можу пов'язати свою долю, але у мене немає навіть найменшого бажання це робити. Я чудово розумію те, що ніхто з них, і навіть всі вони разом, не зможуть дати мені навіть частину з того, що дарував мені Ти." (14.12.13)
Так жаль мені, що все ми прозіхали.
І наше щастя гірко поминають.
Це те, про що ми промовчали.
Це ті листи, яких не надсилають.
