1. Давай мені руку: ми просто поплачемо.
Сьогодні ми разом, а завтра - побачимо...
Давай трошки болю, я зможу прийняти!
Я знаю: народ наш нічим не здолати.
Спитаєш: "Чого в Україні так темно?"
Тут відповідь знаю, до того ж, напевно:
До нині між нами лиш тьма панувала,
То, серце, для волі, щоб краще сіяла.
Спитаєш: "Навіщо свободі ті жертви?"
Та ліпше тілом, ніж душею бути мертвим!
Героями стали полеглі мужчини,
У їхніх убивць - тимчасові личини.
Я знаю, ти здатен покласти життя за Вкраїну,
Всі болі її в твоїм серці горять безупину.
Та смерті не бути, ми вдвох перемогу побачимо.
Вже завтра, коханий, сьогодні ж - тихенько поплачемо... (Тетяна М., 21.02.2013)
2. Лилися сльози. З неба. То земля ридала!
Плач Ярославни чувся у вітрах.
Уже минули роки феодала.
Вільна країна - то для нього страх.
Лилися сльози з кров'ю перемішані...
Там брат від брата відхрестивсь щитом.
І падали на землю навіть мічені
Червоним, та не лицарським, хрестом.
Лилися сльози з очей материнських,
Їм більше нікого до себе пригорнуть!
Сини і дочки на путях вселенських.
Додому їм уже не повернуть.
Лилися сльози. Скупі. Чоловічі.
Вони братів лишилися отут.
І хай скликає влада своє віче!
Доволі вже наслухались отрут!
Лилися сльози на землю стражденну,
Її бруківка більш не покрива!
І мертвим, і живим, і нерожденним,
Хай знають: "Україна ще жива!" (Іван Б., 22.02.2014)
3. Рида душа, рида держава
І сипе першородний сніг.
Тут вранці вже не п'ється кава,
Бо наш герой на смерть поліг.
Горить свіча, горить десь місто
І похоронний дзвін луна.
Везуть труну для активіста,
Та його подвиг не вмира.
Стоїть Майдан, стоїть країна
Й на вірність кожен заприсягсь.
Бо зна старий і зна дитина:
Рабам до раю - точно зась! (Олена В.,22.02.2014)
