В ярочку хатина підбитою птахою
Між полину сумовито присіла,
Ворота схилилися чорною плахою –
І хата схрестила над плахою крила.
Кінець – відлітала над здивленим краєм.
Кінець – відспівала пісні про кохання.
Кінець, але зраненим птахом чекає,
Що стукне у шибу синок на смерканні.
Поклявсь, що повіки у двір не загляне,
І матір, і хату прокляв у дорогу…
Вже з терену листя спадає чеканне,
А сльози із вікон змивають тривогу.
Вже мати осліпла від сліз та печалі –
Уже у віконце поглянуть не може,
Бо все їй туманом: і хвіртка, і далі…
А мати шепоче: «Спаси ж його, Боже!»
І мацає стежечку кожную днину:
А може сьогодні синочок приїде,
І сунеться-гладить зчорнілую стіну…
Їй хліб та водицю ще носять сусіди…