Вся природа забіліла –
Аж в очах сльозина-біль:
На березах – білі крила,
На дорогах – біла сіль.
Біле полотно широке
На полях і на лугах,
Скільки скинеш своїм оком –
Все змальовано в снігах.
На білющім полотнищі
Ледь поквацяно хатки –
Білий дим струмить повище,
Білить небо навіки.
А воно собі сміється,
Синьо-біле – лиш дивись:
Дим вже кучериками в'ється,
Як злітав давно колись
Із білющої пустелі,
Де поквацяні двори,
До небесної тарелі,
До Господньої пори…
Прадід мій до сліз дивився
На це диво-полотно,
Де у білому злилися
Щастя й радість так давно.
