Хто видумав пекло,
хто рай?
Команда одна є:
“Стріляй!” і “Стріляй!”
Де небо, а де земля?
Повсюди війна...
Війна... Війна!
Тут в спину стріляють,
лежачого б’ють,
і рідко зозулі
весною кують –
кому їм літа віщувати?!
Пощади немає,
її не чекай!
І знову команда:
“Стріляй!” і “Стріляй!”
Не встиг я нажитись,
кохав – не кохав…
Вуста найдорожчі
у снах цілував!
За мною до завтра
останні борги –
о Господи Боже,
на Небі прости!
Віддам їм сповна все,
сповна –
за молодість вбиту,
за вбиті літа!
Ні в чому не каюсь,
і в груди не б’юсь,
і смерті лихої
давно не боюсь!
Он танки –
суцільна броня!
А в мене є пляшка
єдина, одна!
А ще є
останній патрон…
Командує ротний:
“Вперед, батальйон!”
– Товаришу Сталін,
товаришу Сталін!
Навіщо мені ордени?
Де наші гармати? –
Скажи!
Сто грамів,
сто матів
броню не беруть!
…Загинув комбат,
вже й ротний упав,
парадом командує
нині Солдат!
– Горить ось…
Ти бачиш –
горить!
І другий,
і третій… –
Усіх тридцять п’ять.
…Колись цей Солдат
генералом буде,
якщо не застрелять
сьогодні
в НКВД.
На ребрах ворожих
гострю я багнет,
горланить хтось поруч:
“За Сталіна, братці, вперед!”
…Спасибі Москві за салют –
дійду до Берліна,
якщо не уб’ють!
…Щоліта жнива є,
повсюди жнива…
Війна!
Усіх не злічити,
хоч лічать щодня…
Один я –
на милю, на дві,
а може, на сто…
Я землю штовхаю
ногами назад,
а в груди осколки,
як сонячний град…
– Сестричко,
сестричко, врятуй!
А ні... на прощання
мене поцілуй…
Стоїть обеліск…
Імена…
І квіти
з краплинками соку…
А в пам’яті
тільки зима –
зима
сорок третього року!
Створено: 1988 рік
Опубліковано: "На зламі дня" - Львів: "Тріада плюс", 2004. 100 с.
С. 71 - 73