Там, ген за ґратами –
сонце, життя…
Там, ген за ґратами –
мрія, весна!
На Соловках,
на Соловках –
тільки зима,
клята зима!
Краю мій древній
і споконвічний –
ґрати, в’язниці,
ситі царі…
Варвари нові – вандали
в масках червоних,
як упирі:
кров, наче воду,
ріками ллють,
кров, наче пиво,
відрами п’ють!
Храми зруйновані,
душі сплюндровані –
все те на нашій,
на рідній землі!
Степом, як вихор,
кінь білогривий,
кінь, наче птаха,
кінь чийсь летить.
Хто ти: Аттіла?
Хто ти: Батий?
Ось він, наш кормчий –
знову живий…
Кінь Суланже –
кінь то чужий!
Ген там, за ґратами,
люди, як тіні,
ледве жевріють
з мрією в тілі –
рабства отрута
ще не ізжита,
ще не забута!..
Віра – у вірі,
в правді – любов!
Хто ж ви:
кентаври?
неандертальці?
Слід на землі,
слід на снігу –
квіти зів’яли,
впали в траву.
Неандер-
тальці,
Неандер-
тальці! –
В сірих шинелях
ви ще живі…
Тут, на землі,
Бога забуто,
там, у землі,
чорта закуто –
кормчий за бога,
за сатану!
Нам тільки в пекло
вірна дорога,
звична дорога!
Гей, трубадури,
вам знову слово –
Константи-
нополь,
Константи-
нополь –
він не чекав вас
й знати не знав!
Рим тричі падав,
тричі вмирав –
нині дороги
до Риму ведуть!
Жовті троянди,
білі троянди
вже не цвітуть.
На Соловках,
на Соловках
тільки сніги
в душу метуть!
Хтось все придумав,
хтось записав,
нам залишається
те повторяти…
Жити – не жити, –
треба кохати,
треба любити!
Ось і настала
черга моя:
на ешафот,
на ешафот
йду як Христос –
я як Христос!
Нарід сміється:
що їм наш Бог? –
Кожен за шкуру
власну трясеться!
Хто із нас перший,
хто вже останній?
Тільки жевріє
в тілі душа…
Мрія – як пісня,
пісня одна:
на Соловках,
на Соловках
вічна зима,
клята зима!
Створено: 1988 рік
Опубліковано: "На зламі дня" - Львів: "Тріада плюс", 2004. - 100 с.
С. 61 - 64
ID:
478434
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 10.02.2014 00:54:12
© дата внесення змiн: 10.02.2014 01:01:03
автор: Т. Василько
Вкажіть причину вашої скарги
|
