Тихо-тихо
не плач синє небо,
бо що сльози - це каплі дощу,
не збирай їх в долоні , не треба
я їх краще у світ відпущу.
Тихо-тихо
не рвися шалене
із зболілих жіночих грудей.
Нехай тугою ти порізьблене,
але ніжне, як квіт орхідей.
Тихо-тихо
не треба шуміти
і ламати, що є на шляху.
Розумію, ти розпачу вітер,
та змирися. Я, бачиш, мовчу?
Тихо-тихо
не плач синє небо,
бо що сльози - це каплі душі,
не збирай їх в долоні, не треба,
нехай ляжуть рядками в вірші.
