Константинопіль, шостий вік,
Правитель - мудрий чоловік!
Будинки білі мармурові, палаци, храми, благодать!
Два хлопчики й дівчина, з дитинства звикнули гулять.
Угоду склали між собою, батьки дітей про їх сім ю,
Минали дні і ось настало вінчання, начебто в раю!
Щаслива пара одружилась, із ними був їх кращий друг...
Та через рік, жона лишилась - сама, помер вже чоловік.
Лиш проминуло сорок днів, в палац прийшов, товариш щирий.
Він розповів, що все життя ховав свої він почуття.
Задумалась тоді царівна, бо теж кохала до без тями.
Згадавши волю тата й мами!
Приходь! Коли мине вже 10 днів молитв та посту!
Ти тільки воду пий просту!
Минуло рівно 10 днів, занесли хлопця на носилках.
Від голоду він ослабів, та все ж кохав її він пилко!
В просторій залі пишний стіл, а в спальні вже розкошне ложе...
Так довго він цього хотів, тільки піднятись вже не може.
Пробач, спочатку я поїм. Да інша страсть взяла всеж гору.
Прийшовши в мій чудовий дім. ти проміняв мене, обжоро!
Все так мінливо в нашому житті, що виберемо все ж с тобою?
Служити богу в майбутті? Чи в тимчасовім світі окунутись з головою?
Матеріальне все віддавши, кожен пішов у монастир,
Себе у світі поховавши. душі дали любов та мир!