Про них, ніхто не чув, ніхто не бачив.
Ніхто не знав- а значить, не жалів.
Їм долю, певно, бог, таку призначив,
Та навіть сам всевишній не поміг.
Для них, не було шансу воз'єднатись,
У них забрали все- навіть життя.
Вони не мали б разом покохатись,
Та закохались і без каяття.
Напевно, щось у всесвіті зламалось,
І долі їх злилися у одну.
До цього, їм нічого не бажалось,
А разом, були згодній й на війну.
Усі гадали- дівчинка свята,
А хлопець без душі, мов сатана,
Хоч з іншими ця дівчина не та.
Лиш він побачив хто була вона.
Від них, всі боги, разом відвернулись.
Закохані не вірили богам.
Її коліна раз лише зігнулись,
Стікали сльози навіть по ногам.
"Я вас молю - нехай живе коханий,
Без нього я помру на самоті,
І сенс життя буде мені незнаний..."
Та знали всі- ці діти не святі.
І на її молитви відзиватись,
Ніхто з богів уже не захотів,
Їм не судилось було закохатись,
Ніхто у світі цього не волів.
Життя пішло з останнім поцілунком,
І жар кохання, полум'ям затих.
Для двох, кохання це було дарунком.
А для людей, прокляттям було в них.
Всі думали, це боги розізлились,
Що в тих серцях немає місця їм.
І грішники коханням своїм вбились,
Але не зрозуміти все чужим...
Закоханні відмовились від змоги,
Одне від одного далеко бути,
Вони самі зріклися того бога,
Щоб про свою любов не позабути.
ID:
472293
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.01.2014 20:32:31
© дата внесення змiн: 13.01.2014 20:32:31
автор: Favord
Вкажіть причину вашої скарги
|