Деякі співпадіння інколи лякають. Особливо, коли ти не налаштований на містицизм прагматик і коли усі ці «випадковості» пов’язані з однією людиною. У таких випадках може статися, що й повіриш у долю.
А що як і справді у Провидіння є певний план щодо тебе? Краще б цього не було, бо тоді виходить, що ніякої свободи ти й не маєш. Хоча…може це й на краще. Часом (чи часто?) свобода вибору позбавляє глузду. Може, якщо притримуватись цього плану, є шанс стати щасливим? Тоді з’являється інша проблема – вже варто не боротися з долею, а уважно спостерігати за знаками та підказками, які вона залишає. В цьому навіть є логіка і справедливість: тільки кмітливі і спостережливі, ті, хто вірить, отримають бажане щастя.
Вертаючись до співпадінь. От сидиш ти і думаєш про певний предмет, ну, наприклад іграшку, з якою в тебе пов’язані деякі почуття. Ти вже давно не бачив ані іграшки, ані людини, котрій ця іграшка була подарована. Раптом прокидається твій мобільний, сповіщаючи про щойно отримане повідомлення. Лише декілька слів…та на якусь мить вони перевертають увесь твій всесвіт догори (потім він, звісно, вертається у вихідне положення). «Твоя іграшка завжди зі мною». От і відповідь на твої питання, які ти так і не задав. Дивовижна випадковість, чи не так? Іншим разом ти обіцяєш собі, викреслити із життя цю людину, яка постійно зникає, та вона цієї ж миті якимось чином про себе нагадує – саме у той момент, коли ти майже присягнувся.
