Мені наснилось наче я весна,
Й душа в мені вже розцвіта квітками.
Не надто грішна, та ще й не свята,
Ще серце очищаю молитвами.
Надія в мені віру зігріва,
Й та променить немов кришталь на сонці.
Неначе маю білих два крила,
Летіти хочу та не бачать очі.
На них неначе чорна пелена,
Що все довкола мороком вкриває.
Я гірко плачу і свята сльоза,
Очам світ божий й простір відкриває.
В мені цвіте немов весна душа,
Мов птаха білі крила розкриває.
Й летить у снах в святії небеса,
Й земля гріхом її не зачіпає.
Не видно сонця та блаженство дня,
Бо ласка Божа сяйвом зігріває.
Й Пречиста Діва Мати Пресвята,
З ангелами молитви промовляє.
Бачу крізь сон Воскреслого Христа,
Про щось з Отцем Небесним розмовляють.
У них в руках малесенька Земля,
В гріховнім мареві неначе помирає.
І на коліна щиро впала я,
Душа святу молитву промовляє.
-«Пробач прошу, пробач ради Христа,
Що тінь гріха мене не відпускає.»