Ти найславніша з всіх жінок,
В цілому світі на планеті.
Яскравіша з усіх зірок,
Немов троянда у букеті.
Ти наче ранняя весна,
Що землю з сну зими збудила.
В собі вмістила небеса,
Хреста у лоні помістила.
Його в утробі прийняла,
Із трепетом його носила.
Мов скарб безцінний берегла,
Його народження хотіла.
Як час прийшов родить Царя,
Не було місця у гостині.
Родила ж праведне Дитя,
Родила в стаєньці на сіні.
Йому себе всю віддала,
Часу і сил не шкодувала.
Знала за люд віддасть життя,
Й все про його розп'яття.
Його любила й берегла,
Й немов ангелика ростила.
Як підросло святе Дитя,
З ним шлях весь хресний розділила.
Меч болю серце прошивав,
Душа терпіння голосила.
Як на Хресті Ісус вмирав,
Вона з Ним вмерти теж хотіла.
Чашу терпіння прийняла,
Її із сином розділила.
Як душа в небо відійшла,
Припала в молитвах до тіла.
Тіло померлого Христа,
Над своїм сином голосила.
Та вірила в Його слова.
Що смерть довго тримать безсила.
Воскресне третього Він дня,
Бо смерть над Ним немає влади.
Небо відійде до Отця,
Сяде праворуч Його слави.
Хрестом відкрив нам небеса,
Єва ж Адамом зачинила.
Але ж не було в нас Христа,
Якби ж Марія не родила…
