"О Боже милий, подай словам святую силу, людськеє серце розтопить…"
"О Боже милий, подай словам святую силу, людськеє серце розтопить..." цей уривок із поеми Тараса Шевченка яскраво ілюструє справжнє єство людей.
У багатьох із нас серце твердіше за камінь, гостріше ножа. Ми часто завдаємо непоправної шкоди іншим своєю неповагою, зневажливим ставленням. Але головною бідою людини є те, що вона не хоче вислухати інших. Так, саме не хоче. Може мати час, певний досвід, вплив, але відсутність бажання руйнує все. Ми виразно показуємо своє небажання вислухати людину та допомогти їй. І жодні прохання, теплі слова та навіть крик про допомогу не розтоплять затверділого серця і черствої душі. Але хіба ж так можна? Невже можна спокійно жити, знаючи,що не простягнув руку допомоги, не вислухав, а залишив людину саму в скрутному становищі? Залишається лише надія на те, що Бог допоможе розбити цей твердий мур байдужості навколо серця.
Пора нам стати людьми! "І звір того не зробить дикий, що ви, б'ючи поклони, з братами дієте...".Досить вже бути каменем, бо ж і тварина не зробить того, що ми чинимо з людьми. Боже, дай нам мудрості!
