Я просто не хочу лежати в долонях.
Я зовсім не хочу зриватись із вуст.
Не хочу участі у чиїхось долях.
Не хочу стрічати привабливих муз.
Не хочу летіти зі снігом за вітром.
Не хочу лякати собою, мов жах,
що світить у очі набридливим світлом,
що мчить навіжено по своїх світах.
Мені не кортить ароматної кави,
хоч Відень, хоч Київ, хоч ніч за вікном.
Коли тимчасово ніщо не цікавить,
закриє хранитель свідомість крилом.
Хоч нам не дано зрозуміти це щастя -
можливо на радість або до жалю.
Усім це як шрам на рожеве зап'ястя,
злякавшись, казати зрадливе "люблю".
Не знаєш як бути, лиш просто зникаєш.
Та думаєш, краще б кудись занесло.
Напівтемний паб, і ти помираєш.
Любов апріорі безсоромне зло.
Безответная любовь наносит страшные шрамы, но только через шрамы, сердце учится ценить взаимную любовь.
Ваш стих опустошает сердце, освобождая его для новых чувств.
teodora_daisy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудовий вірш.
