«Saepius hanc speculam ascendas,
licent unde videre,
Colluvies hominum quicquid in orde gerit.
Tuus Gregorius Sabbin*
Буває саме такий падолист,
Що залізним конкістадором
Відчуває холод меча епохи
Гарячими долонями дня.
Буває такий день,
Коли навіть потяги замовкають,
Коли байдуже дихаєш
Повітрям смерті –
Гірким як туман Клонмакнойса.
Біля Каменя Фейрі
Згадав короля
Діармайта мак Кербайлла,
Сорочку, що виткана з льону,
Вирощеного з однієї зернини,
Ель, зварений з ячменю,
Що виріс з однієї насінини.
Кожна книга вартує битви
Якщо вона справжня.**
На цьому кораблі,
Що зветься падолист,
Напну вітрила листяні
Кольору осінніх кленів***,
Попливу за гори хвиль
Шукати промінь світла,
Що падає з неба…
Примітки:
* - «Частіше підіймайся на цю вежу, звідки можна побачити, що роблять у світі людські покидьки. Твій Григорій Саббін.» – з листа Григорія Сковороди.
** - тільки не треба про це сперечатися зі святим Адомнаном у 561 році.
*** - таки напну…
Що сталося з світом: нам не потрібно шукати гору -покидьки не ховають своїх брудних справ і намірів...хочеться на такий корабель, який би вивіз на світло...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже цікавий та мудрий твір.
