Цей день роздягається. Вечір - мулатка.
І темрява - шкіра на стегнах лискучих.
Цей день позбувається тісних халатів...
Мулатка іскриться од зорей пекучих.
На дротах ліхтарних небес покривало,
в стрімких візерунках, очима невидимих.
Там руки по шкірі, їх рух невловимий,
блукають на зітканих з марева вигинах.
І постіль скрипить. Шурхотить автострадами
од вечору видихом світло примружене.
Ці зойки прудкими й легкими гепардами
розносятся м'язами злими та пружними.
Тумани - спітнілі у рамах віконниці.
Бо вечір так дише... І рух спазматичний
стиска й розтискає, провулками повниться...
Цей день засинає, нудний та ...містичний.
Їх сила стихає та світла все менше.
Вікно десь зашторено чимось потворним.
А вечір цей день обіймає й колише,
та ковдри вкриває полегшенням чорним.
