Давайте пані, повертайтеся в реальність.
Давайте мила, ваша суєта,
Повинна знов проникнути у серце,
Проникнути в тенета твого Я.
Давайте мила, ви не мандрівниця,
Ви стомлена людина наших днів.
Давайте, дивна, можна не жаліти,
Коли на зміну лісу, в серці кучка пнів.
Це зветься, Світ, це звіть буденністю надії.
Який змітає тишу забуття,
Який змітає мрії про кохання,
І нам дарує лиш недобуття.
Давай, дурненька, Чудо, ти залиш,
Своє нездійснене, хоча би до світання,
Ти випий віскі, зранку похмелись,
Бо ти ж не знаєш міри в починаннях
Якщо ти любиш – то до небуття,
Якщо ти п’єш¬ – то «до патєрі пульса»
Але ж¸ ти втомлено живеш,
Але існуєш ти – бо мусиш.
Ти крапля моря, у очах шалених,
Ти колір горя, що на самоті,
Старається порвати всі тенета,
І знищити твоє щасливе «ми».
Та ти цвітеш, чому? Це таємниця.
Та ти живеш у супереч надій,
Що ти зламаєшся, що ти загинеш, врешті.
Що ти збагнеш всю марність мрій.
Руде волосся, рима у пошані,
Ти поетеса, ти у програмі збій.
Ти так, перебудовуєш реальність,
Щоби там було місце для надій.
Щоби тепло було у серці,
А не лише у фейсбуці, ВК,
Давай, поетко, в тебе є у серці
Ті ноти, що пробуджують життя.
Такі як ти – це серце Світу,
Такі як ти – це полум’я життя.
Такі як ти – це помилки у звіті,
Про зламане і знищене буття.
ID:
461796
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.11.2013 00:03:02
© дата внесення змiн: 21.11.2013 00:03:02
автор: Mr.Keyn
Вкажіть причину вашої скарги
|
