Ледь над ставком зійшла зоря –
Вже хтось на кладці бовваніє.
Вода парує, а земля
Вже про тепло терпляче мріє.
На схилі присмерк побілів,
І перший промінь сонця блиснув,
Почувши півнів переспів
День ніч в хороми геть відтиснув.
Росою плакала трава
В промінні сонця – ізумрудом.
Вода від сплеску карася
Заряботіла ртутним кругом.
Вже сонце мідним п’ятаком
Зійшло на сірім небосхилі,
Заворушилось все кругом,
І попливли хмаринки білі.
З’явився вітер-лоскотун,
У вербних косах заплутався,
Та рій бджолиний на буркун
З завзяттям вранішнім злітався.
І не в уяві, наяву
Я був в раю, чув райську тишу.
Що там, в небесному раю?
Я краще тут, в земнім, лишуся.