|
///////////
///////////
///////////
///////////
Дзеркальне відображення
/Орест та Діана Гобої
Де ж він? Ще ніколи так довго не чекала. Вже й не знаю, що робити?
Справжнє свято... Білі комірці)) Хто це вигадав їх так крохмалити? Ненавиджу накрохмалену постіль) Ой, куди це мене несе? Треба розважитись, може він забув про ті еклєри. Ну от, оцей прямує до мого столика, Діано, зміни міну свого обличчя, бо він тут впаде, краще дивись на листя за вікном, як кружляє, скільки життів у тих метеликів? Різнокольорові, кружляйте, кружляйте у тій охрі, бо скоро налетять білі і засліплять вам очі своїм блиском комірців.
-Зайнято, зайнято, тут сидить мій чоловік, ідіть геть, я не збираюсь з вами знайомитись.
-Діано! Що це з тобою? Ось, тримай, це та пов'язка, пам'ятаєш? Ти така була смішна у тому листі) де твій блиск? Де твої очі, я хочу ще раз пережити той момент, я хочу згадати.. Ти стаєш така)
-Яка?! Ти більш не любиш мене?
-Чорт! До чого тут кохання? Не змушуй мене нервувати.. Я не той, зрозумій, я скоро поїду, мені треба, мені треба залишити цю країну, не знаю, не знаю коли повернусь, знаєш, що таке досьє? досьє в цій Україні? Не знаєш?! Правильно!Навіщо тобі?! Ти замовила шоколад?
-Так!Він схолов, як і ти.. Випий краще віскі, а то... ти бачив який ти зараз? бачив! ото і добре, а моє досьє? моє ти забереш з собою? чи залишиш у лісі? загреби його між листям, щоб ніхто, ніхто не міг навесні розібрати, що то за.. що це я? о, боже! я не хочу, я не хочу без тебе..
-Заспокойся, все буде добре, я повернусь, ти ж дочекаєшся мене?
Обіцяй мені, що ти це я, і що ніхто, ніколи не залізе під твою спідницю. Поклянись мені!
-Не можна, не можна давати клятви, я обіцяю, обіцяю!
-Діано! Одне слово -клянусь, і я напою тебе шоколадом..Ти ж знаєш як я люблю вірність!
-Клянусь!
-Ти найкраща! Чуєш, найкраща!
Мій ковтик розіллявся і потік по шиї до білої білизни, Орест підхопив його напівдорозі і почав злизувати, офіціант дивився спіймав мій погляд, засмутився і швидким моторолером підбіг
-Може вам щось потрібно?
Орест не відволікався, він ростібав верхній гудзик мої сорочки і малював пальцем круги, я хотіла щось сказати, та мій чоловік закрив мені рот гарячим подихом, очі були навіжені.
-Оресте, що ти робиш? На на всі дивляться?
-То й що? Це моя кав'ярня і ти моя! Шампанського!Принеси шампанського, без льоду, теплого, бо моя дружина змерзла, Діано! Чому у тебе такі холодні пальці?
Він кусав мої пальці, через те, що він спав десь там, у мене всередині все завмирало, я соромилась, почувалась якось некомфортно, але я довіряла йому, він був якийсь не такий, я подумала, що я не знаю ні його дум, ні його душу, я лише відчувала його дике бажання володіти мною, зараз отут, серед цього люду, він ніби кричав диким звіром, що окрім нього ніхто не поцілує ці пальці, я була... ким я була? я не знаю,
а потім він взяв той шоколад і підніс до мого рота.
Я була у його сітях, однією рукою він тримав моє волосся, іншою тримав келих... чорт, він знову розіллявся і потік, гарячий ковтик шоколаду, розтанув десь там унизу, між ногами розгоралось багаття, очі проростали туманом. В залі почали замовляти шоколад...
Орест на мить зупинився і зробив ковтик..
-Ді! Моя сорочка! Швидше, швидше, лови хвилю!
-Дурненький! Ну що ти робиш? Поїхали звідси, ти навіжений) і дикун) так так, ти такий!
Він нічого не сказав, притяг моє обличчя до себе і я... я божеволіла, я злизала той напій, його рука тримала мою руку і повільним рухом з'їжджала десь вниз, до його кишень,я сховала очі у нього на грудях, в цю секунду принесли шампанське.
-Ось, ваше шампанське! Пробачте, ще щось?
Орест підняв мою голову, подивився на мене і запитав
-Ще щось? Чого ти ще бажаєш?
Я знала, що сказати, я знала, що він хотів почути-тебе... мої губи не рухались, в голові відбувався мотлох, скажена пристрасть керувала всим, сиділа на троні і замовляла, ось це! ні, ось, це! ми не грали, ми ловили миті кохання, то воно... Офіціант тримався на висоті.
Я мала позбутись того сорому, мала відчути себе безневинним новонародженим дитям, отже, я нікому не винна, я в обіймах коханої людини.
-Може він піде, шепнула я чоловіку...
-Може, ти підеш, і він посміхнувся, тою посмішкою, нарешті, він посміхнувся, за ту посмішку... я полоскотала його сідниці, обійняла і ненормально скочила до нього на руки...
-Цілуй, цілуй мене, цілуй, коханий, я клянусь,я клянусь тобі, я чекатиму, чекатиму тебе, я нікому не дозволю залізти під ту спідницю,
я розумію як тобі зараз, кляті гроші, я розумію, я все розумію.
Він цілував, цілував, цілував мої вії, цілував мої щічки, він тонув у моєму волоссі і нам було байдуже, чи хтось дихає, чи ковтає шампанське...
Я знала одне, я вивільнялась, я ставала вільна у любові до нього, я знала, що саме така любов жила у серці мого дикуна. Мене не турбували думки інших, я не жила похіттю, я насолоджуваль свобою думки, довірою чоловіка і то було найважливіше у ту мить, я зрозуміла-він мій вчитель, він моя воля, він моє дитя, моє єство. Моє. Моє.
-Ді, а знаєш, я зовсім не хочу дітей!
-Ну, що ти! Я подарую тобі сина! Обов'язково подарую! Я зможу!
Він ховав моє тіло, його теплий піджак пах усіми порами року. Його руки.. Я була захищена. Я була.
-Я щаслива!Чуєш, я щаслива, все буде добре! Я зроблю все так, як ти хочеш. Я вбережу.. Я молитиму бога, він поверне тебе якнайшвидше, я ще хочу пркататись з тобою на конях у зимовім лісі, я ще хочу, зав'яжи мені ту пов'язку, я хочу згадати..
Пальці заплутувались у моєму волоссі, він сояв наді мною, моє дихання прискорилось я.. я доторкнулась до його... я маю звільнитись, я доторкнулась до його члена одним пальцем і все завертілось у танці..
Мене запрошено. Я в обіймах. Музика нас тримала на підлозі, але душі дикими голубами порхали десь дуже високо. Я малювала під ногами листя і перносилась у ту далеку, здавалось, забуту нами осінь.
Ми ще такі юні, скоро він зніме пов'язку і загляне у ті очі, вони мають бути такими як тоді, а якщо ні?! якщо в них буде щось не так? що тоді?
По тілу пробігли мурашки.
Я піймала, я піймала його тоді, чи вийде знову?
-Покажи, покажи мені свої очі, покажи, о, так, це вони, це мої, мої, нічого не змінилось, я не ображу тебе, ніколи, клянусь! Дай губки, моя
моя осінь, хочеш додому?
-Ні, я хочу в театр... Підемо?
-Зараз?
-Так!
-Підемо!
О, боже, тримай для нас два квитки!
ID:
452596
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.10.2013 16:16:05
© дата внесення змiн: 18.12.2019 22:42:57
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
