Як довго іноді листів чекаєш!
А їх немає!
Час біжить поволі,
Спливає в небуття,
надходить осінь,
Надходить туга
І потроху пам’ять
Ховає спогад в темну комірчину,
І спить, сердешна, безпробудним сном
Що тут поробиш!
Серце – наче скриня,
Коштовностей і мотлоху доволі,
Прибрати нікому,
Тому безладдя й хаос
Панують в нім...
Чомусь листа немає...
Ні, листя є –
Он, падає з дерев.
Листа ж нема.
Неділю? Місяць? Рік?
Чи кілька днів?
Яка різниця врешті!
Надходить осінь тиха.
Я чекаю