Після зайняття Смоленська в 1514 році, в ході війни між ВКЛ і Московським князівством 1514-1520 року, московський князь Василь III, відправив восьмидесятитисячну армію на чолі з воєводою Іваном Челядніним, в глиб території Великого князівства Литовського для подальшого розорення і захоплення його територій. На зустріч московським військам висунулася 30-тисячна армія ВКЛ на чолі з гетьманом Костянтином Острозьким. Сподвижниками Костянтина у битві під Оршею були литовський князь Юрій Радзивіл "Геркулес" і поляки Януш Сверчовський та Войцех Самполинський.
Битва при Орші нагадує часи, коли після перших, нескінченно болючих ударів Росії, втративши без малого третину території, Велике Князівство Литовське зібралося і змогло надати відсіч експансії Росії.
Костянтин Острозький разом з військами підійшов до місця битви вночі 7 вересня 1514 і, не зупиняючись на відпочинок, відразу почав переправу через Дніпро. Причому здійснюється це в стилі спецоперації: згідно з "томіціанськими актами", під час переговорів війська Острозького "залишили на цьому березі (Дніпра) біля входу на брід деяку кількість озброєних воїнів, які гарцювали і давали московитам себе розглянути, створюючи в них враження присутності армії, тоді як військо не залишалося на місці, а в іншому місці робило міст з човнів і колод, переправляючи на інший берег Дніпра військові машини і піхоту".
Вранці 8 вересня 1514 військо Литви було повністю вишикуване і готове до бою.
Московити були повністю розбиті. За словами Сигизмунда ГерберштҐейна, загинуло 40 тисяч воїнів. Василь III відмовився викупляти полонених, заявивши, що вважає їх померлими. Протягом 40 років після цього Москва не насмілювалася нападати на Литву.
За свідоцтвом Мацея Стрийковського (“Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї русі”, 1582, стор. 383) у Оршанський, 1514 р., битві брали участь козаки Юрія Радзівіла (У 1511-1514 рр. - воєвода київський. У Оршанської битві командував литовської кіннотою на лівому фланзі):
"Przy nich Jurgi Radziwił z swym kozackim szykiem"
(Цитується по виданню Густава Леона Глюксберга, Варшава, 1846)
Оршанська битва 1514 р.
Віршована повість 1582 р.
Разом гетьмани свої, Ґей польський та литовський,
Спільні сили повели, Ґей бити рать московську.
Та за Оршу кілька верст, Ґей де тече Кропивна
Де садиби москалі, Ґей погромили мирні.
Суне на литву москва, Ґей Костянтин сміливо,
Дав рішучу відсіч їм, Ґей і вчинив уміло.
Надихнув литвинів князь, Ґей сам повів до бою,
Щоб помститися за зло, Ґей вчинене москвою
А поляки ріжуть. Б'ють, Ґей списами завзято.
Зброї дзвін і посвист стріл, Ґей і бряжчання латів
Гнали коней литвини, Ґей за москвою мчали,
Де зустріли люто там, Ґей як тварин рубали.
Добре піші вояки, Ґей тут допомогали:
Московитів із рушниць, Ґей безліч повбивали.
А гармати Костянтин, Ґей наказав сховати,
Щоб московськую Орду, Ґей на рожен* підняти.
Костянтина вояки, Ґей в сторони звернули,
А гармати по москві, Ґей та з кущів пальнули.
Ядра звірем виючи, Ґей московитів клали
І такого побиття, Ґей тії не чекали
Дзвін і крики, січі тріск , Ґей хмара пилу стала
Та фортуна знов Литву, Ґей знов Литву обрала.
Рубить, кришить, б'є москву, Ґей списами збиває,
Кров убитих мов ріка, Ґей із черев стікає.
Рушили поляки в бій, Ґей списи довгі мали
З ними гетьман Радзивілл , Ґей йшов із козаками.
Ті завзяті козаки, Ґей та москву громили,
Зверхність та пихатість їй, Ґей дуже швидко збили.
Битва лютою була, Ґей цілий день тривала.
Московитів тих лишень, Ґей нічка врятувала.
Так поляки і литва, Ґей московитів били,
Славу предків навіки, Ґей зберегли й зміцнили.
-----------------
* рожен - паля
------------------------
Аршанская бітва 1514 г.
Вершаваная аповесць 1582 г.
Словы Мацея Стрыйкоўскага (“Хроніка польская, літоўская, жамойцкая і ўсяе Русі” (1582), пераклад з польскай мовы А.Дзітрыха). У Хроніцы М.Стрыйкоўскага назва гучыць як “Слаўная бітва з Масквою”.
Разам гетманы свае, Гэй польскі ды літоўскі
Моц з’яднаўшы на бітву, Гэй прыцягнулі войскі
Ды за Воршу колькі міль, Гэй дзе цячэ Крапіўна
Дзе маскоўскі быў пагром, Гэй помны незабыўна
Рушыць на літву масква, Гэй Канстанцін жа смела
Даў рашучы ім адпор, Гэй бо чыніў умела.
Так літвінаў князь натхніў, Гэй моцна, красамоўна
Што нясецца прэч масква, Гэй прэцца стрымгалоўна
Аж палякі колюць, б’юць, Гэй дзідамі заўзята
Свішчуць стрэлы, зброі звон, Гэй бразгатанне латаў
Коней літвіны гналі, Гэй за масквой імчалі
Дзе спаткалі люта там, Гэй як жывёл рубалі
Добра воі пешыя, Гэй тут дапамагалі
Бо маскоўцаў шмат з рушніц, Гэй дужа шмат паклалі
Ды гарматы Канстанцін, Гэй загадаў схаваці
Каб маскоўцаў потым тых, Гэй на ражон узняці
Канстанціна ваяры, Гэй у бакі звярнулі
А гарматы па маскве, Гэй ды з кустоў пальнулі
Ядры гучна выючы, Гэй шмат масквы паклалі
Бо растрэлу гэткага, Гэй тыя не чакалі
Звон і крыкі, сечы трэск, Гэй пылу хмара ўстала
Ды фартуна зноў Літву, Гэй зноў Літву абрала
Рубіць, крышыць, б’е маскву, Гэй дзідамі збівае
Кроў забітых струмянём, Гэй з чэраваў сцякае
Тут палякі рушылі, Гэй з дзідамі даўгімі
Ды і гетман Радзівіл, Гэй Радзівіл быў з імі
Разам з сотняй казакоў, Гэй ды маскву грамілі
Пыху ім ранейшую, Гэй неўзабаве збілі
Тая бітва лютая, Гэй цэлы дзень трывала
Аж пакуль маскоўцаў тых, Гэй ноч пашкадавала
Так Літва з палякамі, Гэй мужна ваявалі
Славе продкаў навякі, Гэй гонар аказалі.
http://jooov.org/text/1934489/staryi_olsa-arshanskaya_btva.htmls
Першоджерело:
BITWA SŁAWNA Z MOSKWĄ.
Rozdział drugi.
Mussę które porządnie wiecie przeszłe rzeczy,
Dzielnych rycerzów sławę w pilnej mając pieczy,
Otwórzcie Jelikońskie teraz zrzodła swoje.
Wspomnicie bitne męże i ich krwawe boje.
Powiedzcie jako naprzód kniaź Constantin sławny,
Hetman (który naród swój wiodąc starodawny
Z Ruskich wielkich monarchów) Litwę k bitwie sprawił,
A szesnaście ich tysiąc w prawy róg postawił,
Przeprawiwszy ich przez Dniepr, zszykowani stali,
A działa z inszą strzelbą sprawnie rozstawiali,
W posrzodku jedny, z boków zaś i z tyłu drugie,
Piesze naprzód co nieśli hakownice długie.
Z pawęzami rot kilko Polskich z boków stało,
Zołnierzów też i pocztów panięcych niemało
Koronnych, Jan Swiercowski mąż dzielny sprawował,
A posileczny uph w nich i walny zszykował.
Tak oba hetmanowie Litewski z Koronnym,
Ciągnęli spolną mocą w porządku ogromnym,
Za Orszą cztery mile gdzie Kropiwna płynie.
Stanęli, gdzie Moskiewskim pogromem włość słynie.
A gdy już trzy godziny na dzień prawie było,
A Phebus twarz ukazał złotą świecąc miło,
Moskiewskie wojska Iwan Celadin szykował,
Wszytkich ośmdziesiąt tysiąc długo rozstawował.
A chcąc naszych ogarnąć widząc ich być mało,
Z tyłu Litwie zaskoczyc naprzód się mu zdało.
Tak swych dwa uphy posłał, którzy długim rzędem,
Chcieli z tyłu zabieżeć Litwie wielkim pędem.
Tam naprzód Moskwa w trąby, w bębny uderzywszy,
Proporce i chorągwie buczno rospuściwszy,
Na Litwę uderzyli, lecz Constantin śmiele,
Dał im wnet odpór mężny sam stojąc na czele.
Napomina do bitwy swoich tak ochotnie,
Wsparli Moskwę iż nazad pierzchnęłi sromotnie,
Polacy ich długimi walą drzewy z koni,
Świszczą strzały, od zbroje grzmot i ręcznej broni.
Tak się naszym na przodku szczęście szańcowało,
Skąd nadzieje zwycięstwa wszytkim przybywało,
Przeto za Moskwą koniom puściwszy wędzidła
Bieżą, gdzie ich nasiekli po polach jak bydła.
A drudzy do walnego wojska uciekali,
Celadin próżno woła aby w sprawie stali,
A widząc iż źle, wnet im na ratunk wyprawił
Drugi uph Moskwy jezdnej by bitwę naprawił.
Tak Moskiewski uph świeży starł się z Litwą znowu,
Litwa zaś odpierała stojąc po gotowiu,
Pieszy też na pomocy wielkiej Litwie byli,
Bo z ruśnic, skradając się Moskwy wielkość zbili.
Co widząc kniaź Constantin, iż się naszym miele,
A Moskwa trwoży sobą, wnet tak krzyknął śmiele,
W Litwie swojej i w mężnych Polakach chęć niecąc:
„Hej! nuż teraz, nuż deti!" Za tym koniem kręcąc,
Napomina ich pięknie pociesznymi słowy:
„Oto nasze zwycięstwo i triumph gotowy,
Już niepriatel mdlejet, przeto bracia mili
Odnowte zwykłe męstwo w tej szczęśliwej chwili.
Tepir budte muzami, tepir w mężnym ciele.
Niech każdy wzbudzi dzielność, gdysz nieprzyjatele
Szyki mylą, a sam Bóg stoit z naszej strony.
Już nam sam tepir z Nieba dodawa obrony,
Nusz teraz wszyscy za mną śmiele postępujte,
A w męstwie sławnych ojców synami się czujte.
Owo ja sam przed wami swoju hławu stawię,
A w pirwszym z nieprzyjatoł wnet szablę pokrwawię."
Tak rzekł hetman przesławny, a każdy tą mową
Posilony, wzdział na się śmiałość serca nową ,
Zapalili się zatym, z wielkim pędem skoczą,
A potrwożoną Moskwę bijąc, końmi tłoczą.
A kniaź Constantin jeżdżąc z buławą w bechterze,
Woła i napomina : „O mężni rycerze!
Teperże doterajte, teper mężne siły
Okażcie przodków mężnych upominek miły."
Jan Zborowski (rzekłby był, iż to Ajax drugi)
Nie mając ani giermka przy sobie, ni sługi.
Sam do uphu swojego między Moskwę skoczył,
A drzewem dwu przebiwszy, koniem ich potłoczył.
Potym miecza dobywszy, siekł kto się nawinie.
Podobny bystrej rzece, która z góry płynie ,
Gdy częstym dżdżem i wielkim, wód swoich przymnoży,
Z powodzią wszytki pola, wszytki włości trwoży.
Wawrzyniec zaś Myskowski idąc iego śładem,
Nie inaczej, jako gdy kiedy żito gradem
Bywa zbite, tak też on Moskwę zbijał z koni,
I na zad się zaś przcbił mężnie przez ich broni.
Potym drudzy Polacy z Swircowskim przytarli,
A w srzodek się Moskiewskich walnych uphów wdarli
Siekąc, koląc na umor, co się nawinęło,
Aż krwią źrzodło pobitych Moskwitów płynęło.
Kniaź też Constantin działa w chroście był rozsadził,
A chcąc by Moskwę na hak ostatni wprowadził,
Pierzchnął z Litewskim uphem od Polaków chytrze,
Rozstawiwszy w zasadce wprzód piesze rotmistrze.
Moskwa głupia, mniemając iżby uciekali,
Wnet się z walnego wojska za Litwą porwali,
Goniąc ich, w tym Constanti uskoczył na stronę,
A działa wystrzelono zatym rozsadzone.
Drżało niebo i ziemia, pagórki od trzasku,
Powietrze się zaćmiło z wzruszonego piasku,
Kule z dział świszczą hucznych, a Moskwa się wali,
Bo takiej strzelby na się przedtym nie miewali.
Tak strwożeni po polach wnet się rospierzchnęli,
A drudzy uciekając w błotach z końmi lgnęli.
Celadin hetman próżno pierzchliwych hamował,
Bo każdy: ten na błoto, ten w las apellował.
Litwa zaś i Polacy, rospuściwszy konie,
Gonią, trupów pobitych pełno w każdej stronie,
Słyszałby był tam rannych, a oni stekają,
Ci „dobij!", drudzy „nie siecz hołowy!" wołają,
A kniaź Constanty krzyczy, trzęsąc brodą długą:
„Hej dętki! teper każdy okaż się z posługą,
Okaż każdy szto umie!" a sam szablą gołą
Na koniu turskim skakał z postawą wesołą.
Krzyk, huk, trzask, a kurzawa koniami wzruszona,
Świat zaćmieła. Litwa też z szczęścia zajuszona,
Sieką Moskwę pierzchliwą, i długimi drzewy
Kolą, a krew z pobitych zaraz płynie z trzewy.
Jest Kropiwna brzezista rzeka i piasczysta,
Nad nią zaś ziemia chrostem porosła brazista,
Między Horszą Dąbrówna krzywym puczim płynie,
Ta Moskiewską porażką i dziś znacznie słynie.
W tej to uciekająca Moskwa tak tonęła,
Iż woda przedtym bystra na trupiech stanęła,
Jak groblą, zastawiona, tam krwawe bechtiry
Potonęły, z bucznymi razem bohatiry.
Celadin hetman jeszcze stal na płacu śmiełe,
Niedbając nic na działa, ni drabskie piszczele,
Aż gdy Polski uph z drzewy nań przytarł z okrzykiem,
Przy nich Jurgi Radziwił z swym kozackim szykiem,
Ci natarwszy na Moskwę wnet ich rozgromili,
Iż na pierwszej hardości onej pomylili,
Co chcieli Litwę zagnać do Moskwy jak bydło,
Samisz przed naszych męstwem wpadli w swoje sidło.
Uciekają po polach z onej krotochwile,
A Litwa i Polacy aż na czterzy mile
Gonią siekąc, żadnego z gniewu nie żywili,
Chyba co się w zaległe lassy ranni skryli.
Cały dzień prawie bitwa ta ogromna trwała,
Aż się nad Moskwą biedną noc ulitowała,
Wywiodła chmury na świat, a słońce też potym,
Skryło twarz niechcąc na krew patrzyć okiem złotym.
Tak noc strwożoną Moskwę w ten czas ratowała,
Wszakże zajuszona chęć w naszych nie ustała,
Aż do pułnocy Moskwę gonili po polach,
Pełno zbitych po polach i brozdzistych rolach.
Drudzy się aż nazajutrz wrócili z pogromu,
A łupów, szczęście lossem co przyniosło komu.
Wzięli z Moskwy pobitej szat, zbrój, wozów, koni,
Bechterów, dzienieg, złota i rozlicznej broni:
Nad to obozy wszelkim ostatkiem bogate,
W spiżę, w strzelbę i w skarby i w futra kosmate,
Nieprzyjacielskich łupów tak wiele naleźli,
Iż dla ciężarów wtóra część ledwo zawieźli.
Ostatek na łup dano żołnierzom w obozie,
Gdzie dzienieg srebrnych pełno naszli w każdym wozie,
Soboli, kunic, z kamchy szat i złotogłowu,
Nabrał się chudy drabik, iż z łotra pan znowu.
Tam Litwa i Polacy męstwa dokazali,
A w sławę mężnych przodków dank swój wszrobowali,
Wszyscy w ten czas usilnie pomagali sobie,
Iż każdy z Achillesem mógł zrównać w osobie.
http://archive.org/stream/kronikapolskalit02stryuoft/kronikapolskalit02stryuoft_djvu.txt
Чудова історична довідка, майстерно подана, із залученням багатьох джерел. Пісня (і виконання) надзвичайні! Це великий ювілей і, як ніколи, актуальний. Дуже покращує настрій.
Michael відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
