Та ким ти був, як не прозелітом,
палку відданість долучав,
раввина якогось,
коли світ в пітьмі зникав
коли червона веселка
із чайок вилась...
чи каторга сандалом
по січі тяглась,
по мережі за гаслами,
завширшки Дніпра,
білокрилим птахом?
не тримав весла!
очерету зважаючи,
півня сповіщав...
та де була сила духу
хто її тримав?
чиї кобзи з низового
посеред безмежжя,
оспівували загиблих,
за вдовж побережжя...
кому це ти небоже,
у чорному небі,
читаєш про душі людські,
як про греблі.
