Залишися, прошу, залишися,
День до ночі щоранку молився,
Він за руки так ніжно тримав,
І з світанком її відпускав.
Вона з трепетом дивлячись в далі,
Відпусти я благаю печалі,
І мене ти в душі не тримай,
Бо не бачити нам вічний рай.
Бо розлука нас будить щодня,
Ти пробач, та я згуба твоя,
І не згадуй слова всі медові,
Проти нас небеса навіть в змові.
Наша зустріч коротка, як мить,
Серця рани щоразу ятрить.
Тої миті я жду цілу вічність,
і пробач, та її швидкоплинність,
мені вартує світу всього,
Королево, світанку мого.
Так минають роки і століття,
І в коханні є їх довголіття.
День на ніч, так щоразу чекав
Та ім’ям її щастя назвав.
