Ти стомлена, усі твої думки
Спрямовані лише на сподівання;
Сама собі пожива для страждання,
Ніколи не буває навпаки.
Ти стомлена. І ідучи до сну,
Ти мрієш про кохання незалежне,
Беззахисне, чуттєве та безмежне...
Та звідать нікому твою весну.
Ти стомлена, зацькована й сліпа,
Сама собі огидна і невміла:
Сліпа душа, глухе та смертне тіло,
І ліків від мерзенності нема.
Ти стомлена, знекровлена і мертва.
Це по тобі дзвенить останній дзвін.
Дзвенить, дзвенить, і не замовкне він,
Бо ти сама собі була за жертву!
Ти стомлена. Забудься і спочинь,
Бо завтра вже тобі не стане сили.
Тож вийди із глибокої могили
Й тенети смутку хоч на вечір скинь.