Ні віршів, ні порадника, ні чар.
Усе убила відстань прежорстока.
Я мріяв Вас підняти аж до хмар,
А Ви, напевно, не моя затока.
І сьомим небом світ не покривав я,
І сном не був, і долею тим пач.
Відносно тебе прагнув рівноправ'я:
- Як я кохай...(кажу)
- Пробач, я твій палач.
І думати не хочу про розлуку,
Але куди з тобою ми підем,
Коли ти ніжно грієш мою руку,
А з іншим хочеш бути куркулем?
Як можна було втратити довіру,
Коли для тебе вірші я писав?
Коли я геніальність сіру,
Із себе лиш для тебе діставав.
Ні сварки, ні скандалу, лиш життя.
Усе в руках тримається тендітних,
Ну розбуди ж в мені те почуття,
Де ми надій тримаємо вагітних.
P.S.
І серце вилітає із грудей,
Бо так кохав, що сосни зацвітали.
Невже тепер я серед тих людей,
Кого кохані тереном вітали.
Я досі тебе люблю...
Дякую за гарний коментар. Написав те, що боліло.
