Тихо, тихо вітер віє,
Сонце гріє,
Парубійко сúдить мріє:
„Де ти, дівчино моєї мрії?
Які очі в тебе, які вії,
Дівчино моєї мрії?”
Тихо, тихо вітер віє,
Листя жовкне, лан жовтіє,
Парубійко сúдить мріє:
„Де ж ти, моя мила,
Та така, щоб ноги мені мила,
Руки цілувала?”
Вітер буйний віє,
Небо чорне, і дощіє,
Парубійко сúдить мріє:
„ Де ж ти, моя мила,
Чом мене ти не любила?
Вже чекать тебе несила!”
Вітер віє, сніг біліє,
І волосся все сивіє,
Парубійко вже не мріє.
У сирій землі
Тіло його тліє,
Вітер на могилі виє.
Той, що тільки мріє,
Ледве диха, а не жиє,
І як пень старий зотліє.
8.02.09.
