Уже не та історія
І інші вже часи.
Життя немов пародія,
Не бачимо у ньому ми краси.
Усе міняється, вперед іде
швидко, не встигаєш сказати і слова.
Та ні, не серце нас веде…
А що слова? – вони полова.
Пусті серця й мізерні душі
І щось у грудях так болить.
Признатися тобі я мушу,
Що вже в очах вогонь той не горить.
Марнотратство всіх заполонило,
Усім грошей та золото давай.
І це збагачення душевність вбило,
А ти ж любив і відчував, не забувай.
Невже такі важливі
Ті кляті папірці?
Ви хочете їх, та ви ліниві.
Є гроші – все в твоїй руці.
І що поробиш, коли таке наше буття?
Хтось лише розведе руками
І скаже «таке наше життя»,
А ти, людино, почни війну і бий словами.
Зумій собі та світу довести,
Що перш за все людина ти,
Що зможеш досягти мети.
Головне не зупинятись і вперед іти.
