Коли метеликами пурхають слова
Ісон-трава дурманить до нестями,
Закудлана розбещена імла
Всі дні і ночі плутає місцями.
І крила за спиною закрихкі
Несуть мерщій у світле післязавтра.
Зникають мариновані думки
І рветься з губ наївна щира клятва
Палає десь у відстані на крок
Принижене любовю горде серце,
Тремтить рука, стискаючи курок,
Націлений на душу. Наче скельце
Розбилися непрохані чутки
І перші лінії застигли на мольберті.
Пянка любов, розірвана в шматки
Із викликом погляне в очі смерті...